У Житомирі відзначили 117 річницю від дня народження Олега Ольжича – борця за волю України Сьогодні, 21 липня, виповнюється 117 років від дня народження Олега Ольжича (Олега Олександровича Кандиби) – видатного поета, археолога, політичного діяча, який все своє життя присвятив боротьбі за свободу та незалежність України. З цієї нагоди у Житомирі біля памʼятника Олегу Ольжичу відбувся урочистий захід за участі першого заступника голови Житомирської обласної ради Олега Дзюбенка, начальника Управління культури та туризму Житомирської ОВА Анатолія Душка, секретаря Житомирської міської ради Галини Шиманської та містян. На заході лунали слова вдячності та глибокої пошани великому українцеві. Звучали його вірші, які декламували працівники Житомирської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олега Ольжича. Також присутні вшанували хвилиною мовчання памʼять Олега Ольжича, який віддав своє життя заради України, та поклали квіти до памʼятника. Довідково. Олег Ольжич (Олег Кандиба), український поет, археолог, політичний діяч. Народився 21 липня 1907 року в Житомирі. Син поета та письменника Олександра Олеся (Кандиби). Змалку відрізнявся особливими здібностями: чудово малював, грав на піаніно та скрипці. У три роки навчився читати, у п’ять – написав невеличку п’єсу на три дії і сам її проілюстрував. У неповні 23 роки захистив докторську дисертацію в Карловому університеті у Празі за темою "Неолітична розписна кераміка Галичини". Він першим розробив типологію форм і орнаментів, що дозволило знайти аналогії з українською розписною керамікою і створити її загальну класифікацію. Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею у Празі, брав участь в експедиціях. А його дослідження друкувалися у спеціалізованих виданнях Англії, Німеччини, Чехії, Югославії. Розробив періодизацію трипільських пам’яток Дністровського регіону, актуальну й донині. Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі. Там познайомився з Євгеном Коновальцем. Протягом 1939 - 1941 років очолював Революційний Трибунал ОУН, член Проводу Українських Націоналістів. На початку радянсько-німецької війни 1941 - 1945 років переїхав до Києва разом з Буковинським куренем, взяв участь у формуванні місцевої адміністрації та поліції. У 1941 - 1942 роках О. Кандиба жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН в Україні. В жовтні 1941 року О. Кандиба став одним з організаторів політично-громадського центру - Української Національної Ради у Києві. З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів Кандиба переїхав до Львова. У травні 1942 року Почаївська конференція ОУН обрала Олега Кандибу заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях. 2 серпня 1943 року у віддаленому селі Яблінка-Вижня біля Турки на Бойківщині одружився з дочкою літературознавця, професора Леоніда Білецького Катериною (Калиною), та їхній шлюб був недовгим. Уже після його смерті народився син Олег. У січні 1944 року, після того, як німці повністю ізолювали Голову ПУН Андрія Мельника, та відправили його до німецького концтабору Заксенгаузен, Олег Ольжич перебрав посаду Голови ПУН ОУН. 25 травня 1944 року його заарештувало гестапо у Львові. Кандибу ув'язнили у «бараці» Целленбау — окремому блоці для особливо важливих в'язнів на території концентраційного табору Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч проти 10 червня 1944 року, його закатувала гестапівська трійка (Вольф, Вірзінг, Шульц).