25 лютого 1871 року на світ з'явилася геніальна донька українського народу, нескорена долею письменниця, поетеса, громадська діячка Леся Українка (Лариса Петрівна Косач). Народилася вона у шляхетній і освіченій родині Олени і Петра Косачів.

Лариса Косач була дуже обдарованою дитиною.

У 4 роки дівчинка навчилася читати (перша прочитана книжка «Розмова про земні сили» Михайла Комарова​),

у 5 – грала на роялі і почала самостійно писати листи своєму дядькові Михайлу Драгоманову;

у 6 років уже майстерно вишивала;

у 9 – склала перший вірш – «Надія»,

у 13 років – вперше опублікувала свої поезії, взявши псевдонім «Леся Українка»;

у 14 – видала першу свою поему «Русалка», а також два переклади повістей Гоголя;

у 19 років написала підручник «Стародавня історія східних народів»,

у 22 – за сприяння Івана Франка видала першу поетичну збірку «На крилах пісень".

Леся мала хист до малювання, музики. Вона знала більше ніж десяток мов, серед них і латину та давньогрецьку. Окрім рідної – української, вона вільно розмовляла французькою, німецькою, італійською, польською, болгарською і російською мовами, розуміла грузинську.

По собі Леся Українка залишила вражаючі поетичні поеми, прозові твори, понад 270 віршів, публіцистичні статті, а також неперевершені переклади світової класики.

Протягом 30 років  вела війну з тяжкою хворобою - туберкульоз кісток. Не любила, коли її жаліли. Була бунтаркою і жила цікавим і насиченим життям. Творила інтелектуальні шедеври для своі‌х сучасників та нащадків. До останнього дня міцно трималася за своє сповнене творчості життя.

У вічність Леся Українка пішла у віці 42 роки. Сталося це 1 серпня 1913 року на грузинському курорті Сурамі. 

«Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає...»