Щорічно 18 травня в Україні вшановують пам’ять понад 200 000 кримських татар, яких радянська влада примусово вивезла з Криму в 1944 році. Внаслідок насильницької депортації вони втратили дім, батьківщину, рідних, а багато хто – і життя. У 2015 році Верховна Рада України визнала цей злочин комуністичного режиму геноцидом кримськотатарського народу.

 Головна хвиля депортацій відбулася 18–20 травня 1944 року. Офіційно радянська влада обґрунтувала свої дії звинуваченням всього кримськотатарського народу у державній зраді та співпраці з нацистами. Заборона кримським татарам повертатись на батьківщину діяла до 1989 року. А по-справжньому їхнє повернення стало можливим лише після відновлення Україною незалежності в 1991 році.

Офіційною причиною примусового вивезення стало звинувачення всього кримськотатарського народу у державній зраді та співпраці з нацистами. Хоча близько 15% кримськотатарських чоловіків воювали на боці Червоної армії.

Більшість вивезених потрапили до Узбекистану і в сусідні з ним райони Казахстану й Таджикистану. Вони опинилися у так званих спецпоселеннях, які швидше нагадували трудові табори. Депортованих використовували як дешеву робочу силу. За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх депортованих.

Режим спецпоселень для кримських татар діяв до епохи хрущовської десталінізації – другої половини 1950-х. Тоді радянський уряд пом’якшив для них умови життя, але не зняв обвинувачення в державній зраді. Діти переселенців могли отримати освіту російською або узбецькою мовою, але не кримськотатарською. До 1957 року були заборонені будь-які публікації цією мовою. З Великої радянської енциклопедії вилучили статтю про кримських татар. Цю національність також заборонили вписувати в паспорт. Заборона кримським татарам повертатися до Криму діяла до 1989 року.

Джерело: Український інститут національної пам'яті