Цьогоріч виповнюються 153 роки від дня народження нашої геніальної землячки Лесі Українки.

25 лютого 1871 року у Звягелі (тоді ще Новограді-Волинському) в родині дійсного статського радника, мецената, члена «Старої громади» Петра Косача та Ольги Драгоманової-Косач (письменниці Олени Пчілки) народилася відома поетка, драматургиня, перекладачка і громадська діячка Лариса Косач, що увійшла в історію української і європейської літератури під іменем Леся Українка.

Лариса була другою із шести дітей Косачів. Батько і мати Лесі походили зі шляхти: Петро Косач – із заможного українсько-козацького шляхетства,  а Олена Пчілка – із роду Драгоманових, що належав до козацької старшини.  Найбільший вплив, на думку біографів, справив на Лесю Українку її дядько Михайло Драгоманов. Він багато спілкувався з нею, читав їй у дитинстві в оригіналі твори світової літератури, всіляко сприяв її розвиткові. Леся дуже любила дядька і захоплювалась ним. Біографи пишуть, що Леся мала свого дядька за «ідеал». Свій псевдонім Лариса Косач запозичила у нього. Він підписувався як «Українець». Псевдонім «Українка» з’явився у 1884 році, коли дівчині було всього тринадцять.

Леся була надзвичайно обдарованою. У чотири роки вона навчилася читати, у п’ять — грати на роялі, у дев’ять уже писала вірші, а у 12 років її твори почали друкувати в журналах. Через туберкульоз кісток, який діагностували в десятилітньому віці, Леся тривалий час була прикутою до ліжка. Однак, вона не любила, коли її жаліли. Леся була бунтаркою і жила цікавим і насиченим життям.

Через хворобу (а точніше – через потребу постійного лікування) Леся Українка об’їздила всю Європу, довгий час жила в Італії та Єгипті, три роки прожила в Криму, в Ялті. Любила бувати в театрі та опері (відвідала майже всі найкращі європейські театри), прекрасно розбиралася в європейському мистецтві, скрізь записувалася до найкращих бібліотек, цікавилась новинками літератури та науковими працями.  Всіляко просувала європейські тенденції в українську культуру, стала однією з провісників модернізму в українській літературі.

Досконало вивчила з десяток мов, серед яких були французька, німецька, англійська, італійська, польська,  болгарська, а також латина і грецька. В Єгипті почала вчити іспанську. Перекладала Байрона, Шекспіра, Гоголя, Міцкевича, Гейне, Гюго, Гомера.  У 19 років написала для сестер підручник «Стародавня історія східних народів».

Після себе вона залишила 12 поем, 22 прозові твори, 22 драматичні твори, понад 270 віршів, 33 незакінчені твори, 900 листів, а ще – публіцистичні статті та переклади світової класики.

Померла Леся Українка в місті Сурамі в Грузії 19 липня 1913-го. Їй було 42 роки. Похована на Байковому кладовищі Києва.

Внесок Лесі Українки у розвиток української культури неоціненний, її твори знають і шанують у всьому світі, а її незламна особистість — нескінченне джерело натхнення для української нації. Саме вона стала однією з центральних постатей української культури та піднесла її до європейського рівня.

Пишаємося тим, що наша земля стала колискою Лесі Українки!